ПЛАВЗАСОБИ НА ДНІСТРІ У 30-Х РОКАХ ХХ СТ.
Історики стверджують, що в часи Галицько-Волинського князівства на місці сучасного Галича стояв порт на Дністрі, а річка була повноводнішою. Торговий шлях з галицького передгір’я до Чорного моря Дністром був відомий ще з античності.
Про використання Дністра як транспортної артерії були плани в Австрії, уряд дав розпорядження проектування мережі каналів Дунай-Вісла-Одер по яким мали рухатись судна вантажністю 600-700 тон з усадкою до1.8 м. Незадовго було запропоновано ще один проект водної магістралі Дунай-Одер-Вісла-Дністер для перевезення вугілля з Краківського вугільного басейну, але планам не судилось збутися – почалась перша світова війна.
Пізніше, за часів Австро-Угорщини, вже проводились роботи з регулювання русла річки: дно очищували і поглиблювали, русло вирівнювали, укріплювали береги. У період Польської Республіки знову розглядали питання використання водних шляхів для перевезення вантажів. У 1927 році з’їзд гідротехніків розглянув можливість будівництва каналу Сян-Дністер, а професор Львівської політехніки М.Матакевич запропонував проект Балтійське-Чорне море через Віслу-Сян-Дністер-Прут-Дунай. Почалась друга світова війна і роботи навіть не почались. Але поки будувались грандіозні плани Дністер використовувся як транспортний шлях на регіональному рівні.
При уряді Польщі діяло Громадське водне об’єднання яке займалось водними перевезеннями. Основними водними шляхами Станіславівщини вважались річки Дністер, Бистриця Солотвинська, Бистриця Наддвірнянська, Прут, Лімниця, Свіча, Стрий. Як плавзасоби використовувались човни, галери, каяки, баржі, пороми. Перевозили дерево, сіно, будівельні матеріали, худобу. Особливими були вимоги до перевезення людей. Найчастіше вони зводились до переправи, але були й річкові тури і яхтинг на Дністрі особливо біля курорту Заліщики.
Для прикладу в 1936 році у власності Громадського водного об’єднання у Станіславові по Дністрі плавали 528 суден: спортивних 57, прогулянкових 10, рибальських 383, транспортних 42, рятункових 31, каяків 2, моторних човнів 3. Всі плавзасоби мали реєструватися і отримувати номерні знаки.
Регулярно проводилися роботи з вирівнювання русла Дністра та укріплення берегів. При Станіславівському воєводстві діяло окреме Управління з регуляції річки Дністер. Спеціальні працівники займались укріпленням дна – «фашина» відбувалась так: на дно укладалася лоза, пруття, які прибивали палями. Лозою також укріплювали береги річок. Для таких робіт польський ряд спеціально виділяв гроші. Після Другої світової війни великий інтерес до транспортного потенціалу Дністра демонстрував радянський уряд. Уже в першу післявоєнну п’ятирічку в межах Станіславської області було виділено на будівництво дністровського флоту і майстерень – 1,2 млн. крб., а на будову галицького порту – 2 млн. крб. Це разючі суми, але для ефективного освоєння коштів бракувало і фахівців, і техніки.
Ще в 1945 році при виконкомі Станіславської обласної ради було створено Управління для транспортного освоєння малих річок, на баланс якого були передані усі наявні плавзасоби. Було заплановано у 1946 році освоїти для судноплавства ділянку Дністра від Городенки до села Букачівці. Проте у 1945 році сталася аварія: поблизу Галича затонув землеснаряд (технічне судно, за допомогою якого поглиблювали дно). Його довго не могли витягнути й відремонтувати, що на три роки затримало потрібне для судноплавства поглиблення русла Дністра. Плани були зірвані: на середину 1947 року не було здано в експлуатацію жодного кілометра водного шляху.
У 1948 році вдалося освоїти тільки 48 км водної магістралі. На той час землеснаряд ще не відремонтували, але для укріплення берегів та випрямлення русла річки радянська влада швидко знайшла заміну техніці. Виконкоми районних рад зобов’язали організувати для таких робіт в порядку трудової повинності місцеве населення. Якщо в міжвоєнній Польщі для перетягування барж вгору по Дністрі використовували в’язнів, то радянська влада пішла далі: примушувала до рабської праці звичайних громадян. Було підраховано, що вистачить 3000 людиноднів і 300 конеднів.
Але до кінця 1940-х рр. укомплектувати дністровську флотилію так і не вдалося. На 1 липня 1949 року річний флот нараховував всього 2 катери, 3 пороми, 3 дощані човни, 2 галери, 1 землеснаряд. Пасажирів перевозили тільки поромами, а вантажні перевезення зводилися до транспортування дров.
Не було організоване регулярне перевезення пасажирів і у 1950-х роках. Пасажирів возили тоді на непристосованій баржі. Щоправда, планувалося відкрити пасажирську лінію Суботів-Галич-Жовтень. Ситуація дещо змінилися в 60-их роках. В 1963-1968 роках Дністром від Старої Ушиці Хмельницької області до Мельниці-Подільської на Тернопільщині курсував теплохід «Заліщики». В 1968 році це збудоване в Білорусі судно передали Тернополю. Під назвою «Герой Танцоров» теплохід ходив міським озером до початку 90-их років.
У 1975-1977 роках у літні місяці по Дністрі ще проводилися прогулянки для учнів на катері. А з 80-90-их інтерес до ріки як транспортної артерії згас остаточно.
Не надто переймаються річковими екскурсіями змілілою річкою і туристичні компанії. З часу створення Національного природного парку «Дністровський каньйон» не було заборони на використання річки Дністер як транспортної артерії окрім як у період нересту. Сьогодні дністровська флотилія – це переважно байдарки й катамарани з туристами, які відкривають для себе чарівні й загадкові краєвиди Дністровського каньйону. Такі сплави стають дедалі популярнішими.
Сопилюк М. Бачинський М. Заліщики: роки, події, люди. Том перший. Тернопіль 2015.-С.181
За матеріалами Наталії Храбатин, фотоілюстрації Андрій Чемеринський. Галицький кореспондент 12 березня 2012. Інтернет ресурс.
Рубрику підготував начальник відділу еколого-освітньої роботи АРКАДІЙ Сідоров
