ЯЗЛОВЕЦЬ
(продовження)
З 1672 по 1684 рік в Язловці господарювали яничари. Османи не лише відновили зруйнований при штурмі замок, але й незле розбудували та зміцнили. Турки також висадили на язловецьких пагорбах величезні сади. Не виключено, що саме нащадки турецьких яблунь й дали поселенню радянську назву Яблунівка.
Після звільнення від турок лише лічені вірмени повернулася додому. Незабаром центральна частина Язловця стає майже повністю єврейською.
1746 році господарем язловецької твердині став краківський каштелян Станіслав Понятовський – батько останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа. Він провів реконструкцію «нижнього» замку, перетворивши його на розкішний палац. Тоді ж поруч з ним розбили величезний парк, що зберігся дотепер.
Нове життя принесла сюди Марцеліна Даровська з роду Котовичів. Вона отримала дозвіл Папи Римського заснувати біля замку монастир. Посприяло й те, що, згідно з переказами, 400 років тому язловецьким дітям явилась Богоматір — в тому місці побожні міщани звели капличку, до якої і почав прибудовуватись монастир. Останній із власників замку, барон Віктор Блажовський (1807–1888), перебрався в сусіднє село Новосілка. В замок, до дворецького, який залишився за сторожа, він приїжджав лише раз на рік — на «майовки», коли місцева шляхта збиралася на бал. Врешті-решт, в 1863 році Блажовський віддав замок під кляштор та школу з єдиною умовою: черниці щороку мали приймати на безкоштовне виховання дівчинку, яку обирала сім’я барона. Щоправда, за кілька років сестри просто викупили в барона замок. Переробили бальну залу та кімнати на келії, проте лишили два алькови. А популярна школа при кляшторі діяла до 1939 року, і приймали до неї і католичок, і православних, й іудейок. Дочки «коменданта» Польщі Юзефа Пілсудського навчалися саме тут.
Кляштор діяв з 1863 по 1946 рік. Коли його закрили, монахині перенесли в Шиманув під Варшавою відому фіґуру Діви Марії Язловецької, зображення котрої можна побачити навіть на польських марках. З 1996 року сестри Непорочниці знову заселили старі стіни, поділивши помешкання Нижнього замку з обласною фтізіопульмонологічною лікарнею-реабілітаційним центром. Матір Марцеліну, що померла у 1911 році, Іван Павло ІІ визнав блаженною.
Черниці тут господарювали до 1946 року, аж поки не були виселені комуністами. В замку «совіти» організували зооветеринарний технікум, а по тому – обласний пульманологічний санаторій. Діяльність монастиря поновили лише в 2002 році. Зараз тут діють, як монастир, так і санаторій.
Останній цвях в труну Язловця, як міста, вбили росіяни, коли в травні 1916 р. важкі бомбардувальники «Ілля Муромець» практично зрівняли його з землею. В російських штабних звітах цей злочин проти цивільних фігурував, як: «перекриття пожежами єдиного зручного шляху перекидання австрійських резервів.
Найграндіознішою спорудою Язловця, окрім замку, був Успенський костел, збудований у ренесансно-готичному стилі у 1589–1590 роках. Низькі напівкруглі каплиці прибудовані в XVII столітті. Зараз чотириярусна башта храму піднімається над поселенням, немов виглядаючи того, хто прийшов би костелу на допомогу. Хто б то не був, він може не встигнути: залишений без нагляду храм руйнується на очах. За останні роки, щоправда, поставили новенькі двері, але без даху вони мало чим допоможуть: поцупити в цій руїні можна хіба гробівець відомого композитора Миколи Гомулки, якого поховано в 1609 році. Місцеві переповідають, як невдовзі після закінчення Другої світової між костелом та замком впав палаючий радянський літак. А ще десь поблизу зберігся камінь, на якому рубав голови язловецький кат.
Мурована Миколаївська церква. Чотиритомник «Пам’ятки містобудування та архітектури УРСР» датує храм 1551-м роком. Чотириярусну дзвіницю прибудовано у XVII столітті.
Язловець - сьогодні невеличке українське село з багатющою історією, архітектурою знаменитого і знаного в багатьох краях міста, якому довелося пережити і величні часи підйому і часи занепаду та забуття, які не можливо описати в одній публікації.
Але, віримо в те, що після перемоги над ворогом, який піднімає підступність і підлість в ранг чеснот, який соромиться своє ординської історії і краде чужу, наша держава візьметься і за відновлення історичної правди, щоб стати Великою Україною з Великою історією та самобутністю.
