ЯЗЛОВЕЦЬ

Частина 1

Язловець, село з населенням трохи більше 600 мешканців розташоване на віддалі 14км від центру територіальної громади м. Бучач, на трасі Бучач-Товсте, в закрутку річки Вільховець, неподалік від місця де в неї впадає р. Язловчик. Колись це одне з найстаріших поселень Західного Поділля було містечком, яке називали «Ключ Поділля».

Є декілька легенд про те, звідки походить назва села. Одна з них говорить про те, що в давнину чоловік по імені Ясь Ловець заблукав в лісі, серед трьох пагорбів і осів тут. Він був знаменитим знахарем, до якого приїздило багато людей шукаючи зцілення. Місце в якому жив Ясько Ловець було щедрим на звірів та багаті врожаї. Люди залишились тут біля Яськової хати, де з часом виросло ціле село назване в честь знахаря: Язловцем.

Перша згадка про Язловець датується першою половиною XIVст. Але ця територія була заселена ще трипільцями. Вдале розташування поселення сприяло збільшенню числа мешканців, що перетворило Язловець на місто, ким володіли могутні Бучацькі. Одна з гілок цього роду з часом називала себе Язловецькими. Через Язловець пролягав торговий шлях «Віа Регія» королівська дорога, яка з’єднувала Західну Європу (через Львів) з Молдовою. Тут проводились знамениті Язловецькі ярмарки та проживала одна з найбільших на теренах України, на той час, вірменська громада. Завдяки їм було побудовано (1551 рік) вірменську церкву Миколая, яка існує і до цього часу, відновлена після радянської доби. Сьогодні церква Святого Миколая являється храмом УГКЦ. Вірменська Громада після того як яничари прокотилися Поділлям, руйнуючи замки і палаци, піднялася вся вірменська громада і переїхала в більш спокійні місця.

Однією з родзинок Язлівця являється Язловецький замок перша згадка про який датується 1436 роком, у зв’язку з претензіями поляків на етнічні українські землі Західного Поділля, звільнені не без допомоги литовців від татар. Першим польським воєводою на Поділлі був Микола Бучацький, представник древнього литовського броду гербу «Абданк», а його брат Теодорик осів у Язловці. Пізніше він взяв прізвище Язловецький. Теодорик серйозно займався укріпленням та добудовою замку.

В 1519 році Язловцю було надано Магдебурзьке право і право на щорічний ярмарок, який став одним з найбільших на Поділлі.

З плином часу мінялися господарі замку, з родини язловецьких, які докладали зусиль для укріплення замку і розвитку м. Язловець. Останнім представником роду Язловецьких був Геронім. Він був одружений на принцесі Елеонорі Острозькій – онучці руського князя Константина Острозького. Елеонора з Геронімом дітей не мали і після смерті останнього Язловецького 1607 стала господаркою у Язловці. Вона була католичкою, допомагала ордену домініканців які в той час мали в Язловці монастир з великим костелом.