Освячення радісна вістка

Освячення радісна вістка

 Перша декада грудня принесла Заліщанщині, як і усій Україні, не тільки перший сніг, перші морози, перші зимові свята, але й створила додатково святковий настрій, що принесла неординарна подія – освячення «Фарикової кринички», відновленої колективом Національного природного парку «Дністровський каньйон», на чолі з його директором Михайлом Федоровичем Шкільнюком, на території Колодрібської сільської ради Заліщицького району.

Холодний грудневий (і морозний, і сніжний) день зігрівало тепло сердець небайдужих до історії, прадавніх національних українських звичаїв та обрядів людей, які прибули особисто на урочисте дійство освячення води джерельної і каплички та фігури Матері Божої. А провели обряд освячення і окропленя господар свята о. Василь Щур з Колодрібки та священники Божих храмів Заліщицького району із села Синьків (о. Петро), міста Заліщики (о. Олег Винницький), із сусідньої Борщівщини - сіл Пилипче (о. Андрій Сенишин), Шупарка (о. Михайло Батій), Дністрове (о. Микола Бибик), Бабинці (о. Василь Юзьвак).

За участю християн Колодрібки, яка прибула до святого місця зі своїм очільником, котрому уже вдруге довірили очолювати сільську громаду, Іваном Матійчиком, та мирян навколишніх сіл Заліщицького і Борщівського районів Тернопілля і Заставнівського – Буковини, щиро підносилась до Неба, линула молитва до Пресвятої Богородиці та її сина Ісуса Христа. Миряни складали подяку за дари Божі, просили заступництва, закликали до єднання навколо української ідеї, створення єдиної помісної української Церкви.

Багаточисельна християнська громада довго і повільно наближалась до Святого джерела набрати освяченої, цілющої, життєдайної води, щоби принести її додому та окропити садиби і господарські приміщення, рідних поважного віку і немічних, які не змогли брати участь у святково-урочистому дійстві освячення води та відновленої каплички і встановлення фігури Матері Божої - Пресвятої Діви Марії.

А сонце короткого зимового дня невмолимо швидко котилося до заходу, на землю насувались сутінки. То ж поспішали християни зі свіжою, приємною на смак і корисною, цілющою, освяченою водою до своїх рідних домівок, до рідних і близьких та дорогих людей, щоби якнайшвидше сповістити радісну вістку – освячення води та відновленої «Фарикової кринички» і встановленої фігури Пресвятої Богородиці завдяки старанням і фінансовим вливанням колективу Національного природного парку «Дністровський каньйон», яке очолює щирої душі благодійник і меценат, директор Михайло Шкільнюк.

 Фарикова криничка

Якщо їхати через с. Колодрібку в напрямку с. Шупарка, ви потрапите на роздоріжжя. Поверніть на дорогу, що веде до с. Устя, та зупиніться біля білої металевої каплички. У траві побачите стежку, яка змійкою збігає по невеликому лугу та ховається в кущах терну. Не полінуйтеся, вийдіть з машини та дозвольте стежині завести вас у царство, де панує тиша і спокій, неперевершений світ природи, де раптом оживає листя на деревах та починає озиватись до вас своїм ніжним шепотом, де птахи зачарують своїм співом. Зупиніться на хвильку, не поспішайте. Заплющіть очі, вдихніть на повні груди цілющого лісового повітря. У цю неповторну мить вас переповнять спогади із вашого дитинства та юності і ви відчуєте що ви ще живий та молодий, незважаючи на багаж прожитих літ. Ви можете пройтись босоніж – тоді відчуття будуть ще яскравішими.

Настане час, коли ви опинитесь біля місця, де з-під скелі тече цілюща вода. Це місце розташоване недалеко урочища «Говди» , хоча місцеве населення застосовує назву «Глоди». Джерело в цій місцевості люди називають по-різному – тепер найбільш уживаною назвою є «Фаринникова криничка».
Йдемо далі, дорогий читачу, але спочатку – трохи історії. Вище від цього місця по Дністру, на лівому березі є село Колодрібка, яке у польських історичних документах згадується як містечко. Нижче джерела був брід, тому люди говорили: село коло брідка.

У ХХ ст. у селі жила непересічна особистість – Манчуленко Іван Васильович, який знався на історії, археології, мистецтві та охоче досліджував історію рідного краю. Його знали музеї Києва та Варшави. Його вже немає з нами, але в родині залишилось 2 томи історії рідного села в рукописах. Вчителю історії місцевої школи Марії Василівні Нагуляк пощастило читати рукопис. У ньому є згадка про таке. У 1672 році за Бучацьким мирним договором місцевість відійшла до Туреччини і турки біля дороги, що йшла через брід, поставили сторожовий пост. З турецької «фарик» - начальник застави, тому з тих часів у спадок ми дістали назву Фарикова криничка, хоча прижилась та застосовується назва «Фаринникова» криничка.

У переказах є згадки про те, що одного разу в грозу люди із села Михалків, тепер Сокирянський район Чернівецької області, сховались від грози у печері, а неподалік побачили розмитий зливою скарб, у якому була корона перського царя Дарія І. А ще кажуть, що в кінці ХІХ ст. археологи знаходили тут римські монети.

Одна із версій поясніє цілющі якості води закопаним вище джерела скарбом із золота та срібла, та ніхто не знає цього напевне – це лише здогади та перекази цікавих до загадкових фактів людей.
З часом над джерелом виникла невелика дерев'яна споруда, куди люди знесли безліч образків та хрестиків, підкреслюючи цим самим безмежні можливості створеного Господом для нашого спасіння. Тут ми усвідомлюємо потребу єднання духовного та фізичного.

Пізно восени, коли дерева скинуть листя, і вони будуть шелестіти під ногами, з місця, де розташоване джерело, проведіть поглядом по правому березі Дністра. Далеко за річкою побачите зелені поля озимого ріпаку, за ним, якщо пощастить - село Мусорів, а вище, по праву руку, - село Колодрібка.

Нальник відділу екологічної освіти НПП «Дністровський каньйон» Аркадій Сідоров