ДНІСТЕР, ЩО ПИТИ БУДЕМО?
Зростання дефіциту води та значне погіршення якості є однією з найважливіших проблем сьогодення. Функціонування сучасного виробництва супроводжується значним залученням водних ресурсів для промисловості, сільського та комунального господарства тощо. В результаті антропогенної діяльності забруднення водних ресурсів набуває значних масштабів, що ставить під загрозу існування природних гідрологічних екосистем.
Будучи найбільшою країною Європи, Україна є одним з найменш водозабезпечених регіонів цього континенту , тому проблема питної води є однією з найбільш актуальних. Через використання неякісної води значно зросла захворюваність людей, оскільки більше половини водних джерел за якістю води не відповідають нормативним вимогам.
За запасами води Дністер є другою рікою України після Дніпра. Він починається в Карпатах на висоті 760 м над рівнем моря, недалеко від с. Вовче Турківського району Львівської області, і тече спочатку на північ, а далі – на південний схід через Західну Україну, Поділля, республіку Молдову і вже недалеко від Одеси впадає в Чорне море, а точніше в Дністровський лиман. Дністер має загальну довжину 1362 км. У його басейні площею 72100 кв. км мешкають близько 10 млн. чоловік.
З 1987 р., після завершення будівництва Дністровської ГЕС, в середній частині Дністра утворилось водосховище завдовжки 194 км, завширшки до 2 км, з максимальною глибиною 54 м. Повний об’єм басейну – 3 млрд. кубометрів води, довжина берегової лінії 750 км, площа дзеркала 142 кв.км.
Питаною водою з Дністра забезпечуються Львів, Чернівці, Одеса, Іллічівськ, Кам’янець– Подільський та інші менші міста. Рівень антропогенного навантаження на екосистему річки від витоків до гирла дуже високий, на берегах його допливів розташовані такі промислові гіганти, як Дрогобицький на Надвірнянський нафтопереробні заводи, Стебниківський калійний комбінат, Калуський «Хлорвініл», Жидачівський целюлозо–паперовий комбінат; крім того, тут працюють великі цукроварні та м’ясокомбінати, а безпосередньо на берегах Дністра лежать такі міста як Новий Розділ з ВО «Сірка», Заліщики, Могилів–Подільський та інші великі міста республіки Молдова з очисними спорудами, що в більшості випадків погано функціонують.
Сукупне антропогенне навантаження на басейн само по собі надмірне, крім того, завжди залишається небезпека екстремальної екологічної ситуації, як то було, наприклад, в 1983р, після аварії на Стебниківському калійному комбінаті, коли в річку було кинути близько 5 тис. тон високо мінералізованих відходів. Це привело до значного порушення на довгий час іонно–сольового режиму, в результаті чого в Дністрі загинули майже всі живі організми на відстані кількохсот кілометрів, а мільйони людей були позбавлені питної води.
Екстремальні екологічні ситуації можуть виникати і через різке зменшення або збільшення току Дністра, котрий взагалі визначається надзвичайно нестійким гідрологічним режимом. А це зумовлено формуванням його стоку переважно за рахунок атмосферних опадів при тому, що майже половина його формується в гірській частині басейну.
Загрозу несуть у собі не тільки повені, такі як, наприклад, 1997р., але і погіршення якості води в бездощові періоди.
Для кінця ХХ і початку ХХІ ст. характерні дві протилежні тенденції, накладання яких також вплинуло на загальний екологічний стан Дністра.
Перша тенденція носить економічний характер і пов’язана із загальним економічним спадом економіки та сільського господарства країни, внаслідок чого промисловість працює не на повну силу, в сільському господарстві застосовується менша кількість добрив. Відповідною реакцією ріки на такі фактори була поява живих організмів, чутливих до забруднень.
Друга тенденція стосується зменшення водності Дністра внаслідок інтенсивних вирубок лісів, особливо в Карпатах, а також осушення боліт, що в загальному приводить до міни клімату в регіоні.
Відповідно до Водного кодексу України всі води (водні об’єкти) на території України є національним надбанням народу України , однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.
Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення, збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємців, установ, організацій і громадян на водокористування.
Ст.9 даного Кодексу визначено компетенцію районних рад у галузі регулювання водних ресурсів, де зазначено, що районні ради здійснюють контроль за використанням і охороною вод та відтворення водних ресурсів, організовують роботу із винесення в натуру та влаштування прибережних захисних смуг вздовж річок і навколо водойм.
Згідно із ст.87 Кодексу, для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколо водних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок та навколо озер, водосховищ встановлюються водоохоронні зони , в яких забороняється використання пестицидів, розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації, скидання неочищених стічних вод та інше.
Ст.88 Кодексу передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги, які встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною:
– для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га – 25 м;
– для середніх річок, водосховищ, водойм, а також ставків площею понад 3 га – 50 м;
– для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 м.
Якщо крутизна схилів становить понад три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
У прибережних захисних смугах забороняється проведення будь–якої господарської діяльності без відповідного на те спеціального дозволу.
Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно–правову або кримінальну відповідальності.
Крім того, підприємства, установи, організації і громадяни України зобов’язані відшкодовувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.
начальник Борщівського природоохоронного Науково–дослідного відділення НПП «Дністровський каньйон» Василь Матійчик